Об'єктивне право — це система загальнообов'язкових норм, що мають формальний вираз, встановлюються та гарантуються державою з метою впорядкування суспільних відносин.
Об'єктивність права визначається тим, що воно:
— не залежить від волі та свідомості суб'єкта права;
— не належить йому.
Формою виразу об'єктивного права є законодавство; правові звичаї; юридичні прецеденти; нормативні договори певної держави.
Аналіз поведінки цих людей показує, що в процесі спілкування вони використовують психологічні прийоми формування атракції, які, як правило, приховані від співрозмовника. Але якщо ці прийоми існують, значить їм можуть навчитися всі, кому це необхідно.
А ми просто зупинимося на деяких з цих прийомів.
Проблема пізнання педагогом особистості учня традиційно актуальна в практичному відношенні. Ще К. Д. Ушинський, котрий приділяв значну увагу психологічному аспекту у вирішенні проблем педагогіки, підкреслював, що якщо педагогіка хоче виховати людину в усіх відношеннях, то вона повинна перш за все дізнатися його в усіх відношеннях. Однак перейти від імперативної і швидше публіцистичної постановки проблеми до її наукового формулювання, а тим більше - до методів її вирішення, було зовсім не просто.
Основні стереотипи міжособового пізнання
Виділяють (А.О. Реан) такі основні групи соціально-перцептивних стереотипів: 1) антропологічні; 2) етнонаціональні; 3) соціально-статусні; 4) соціально-рольові; 5) експресивно-естетичні; 6) вербально-поведінкові.
У процесі взаємодії людина не завжди усвідомлює свої відчуття, думки, бажання. Не висловлюючи конкретно своїх занепокоєнь, рідко отримує адекватну відповідь. У педагогічній взаємодії така ситуація ускладнюється нерозумінням дитиною того, що з нею коїться, недостатнім усвідомленням своїх прагнень, бажань, побоювань. Тому вчитель повинен не орієнтуватися на поведінку учня, а намагатися з'ясувати можливі її причини (“думати й аналізувати за двох”).
Смисловий бар'єр пов'язаний з неадаптованим до рівня сприйняття школярів мовленням учителя, яке занадто насичене незрозумілими словами, науковими термінами, які він використовує без коментарів. Це є причиною зниження їх інтересу до матеріалу, утворює дистанцію у взаємодії. Він стає непомітним за уважного ставлення до свого мовлення, ретельної підготовки до уроку.
Бар'єри спілкування — перешкоди, що спричиняють опір партнера впливові співрозмовника.
Вони виникають непомітно, і спершу вчитель може не усвідомлювати їх. Але примирення з ними формує негативний стиль спілкування. Серед чинників, що впливають на особливості взаємодії між учителем і учнем, велике значення мають соціальний, психологічний, фізичний і смисловий (когнітивний). Відповідно до цього розрізняють бар'єри у спілкуванні.
Комунікативні бар'єри з'являються під впливом зовнішніх факторів з боку об'єкта або ситуації взаємодії.
Спілкування може відбуватися «різними мовами» через різницю культурно зумовлених норм спілкування, при взаємодії представників різних культур, різної вікової категорії тощо.
Можуть відігравати роль і такі фактори як відсутність зворотного зв'язку при комунікативному контакті, помилки у розумінні смислу, неувага до підтексту.
Комунікативна сторона полягає в обміні інформацією між співрозмовниками.
Комунікація у вузькому розумінні – обмін різними пропозиціями, ідеями, інтересами, настроями. У широкому ж сенсі вона розглядається як інформація, пов'язана з конкретною поведінкою співрозмовників.
Принципи:
– гуманізм („не зашкодь”, „не перекладай на інших свої помилки”, „не принижуй гідності людини”);
– оптимізм („не поспішай”, „не забувай, що перед тобою учень або колега”);
– демократизм („відмовся від авторитаризму у взаємовідносинах з учнями і колегами”);
– індивідуально-особистісний підхід („спочатку вивчи, пізнай особистість”, „відмовся від репресивних методів впливу”);