В кінці 20-х на початку 30-х років ХІХ ст. в літературі Західної Європи яскраво виступають докорінні зміни, обумовлені кризою романтичного світогляду.
Історичні події, які відбувалися в ХІХ ст. і які вплинули на суспільний розвиток, складають внутрішні періоди історії літератури. Це липнева революція 1830р. У Франції і європейська революція 1848-1849 рр., Громадянська війна в Америці. Саме в цей час формується і закріплюється новий напрям у літературі – критичний реалізм, який, щоправда, був ще тісно пов’язаний з романтизмом.
Історія реалістичної літератури в Європі ХІХ ст. – це процес все більше широкого і глибшого пізнання і охоплення дійсності; майстерність її художнього втілення, це процес більш досконалої соціальної детермінації характеру і обставин, подій і типів, це відношення до дійсності як до факту соціального, а отже і історичного.
Розквіт французького реалізму і представлений творчістю Бальзака, Стендаля, Меріме, приходиться на 1830-1840 рр.. Це був період так званої Липневої монархії, коли Франція, покінчивши з феодалізмом, засновує, за словами Енгельса, „чисте панування буржуазією з такою класичною ясністю, як ні одна інша європейська література”.
Творчість Оноре де Бальзака – це вершина в розвитку західноєвропейського реалізму. Джерела його глибокі і різноманітні. В енциклопедизмі інтересів і пізнань Бальзак міг би конкурувати з геніями Відродження. Його головне творіння – багатотомна епопея „Людська комедія” – органічно вибрала в себе основні досягнення культури і науки не одного покоління, попередивши шляхи розвитку і упросування людської думки в багатьох сферах.